Про Євроатлантичну Інтеграцію
І. Про НАТО (NATO – North Atlantic Treaty Organisation) – Організація Північноатлантичного договору – міжнародна організація, створена 4 квітня 1949 року для колективної оборони країн Західної Європи та Північної Америки згідно з принципами 51 статті Статуту ООН.
У відповідності до засадничих документів Альянсу, головна роль НАТО полягає у забезпеченні свободи і безпеки країн-членів з використанням політичних і військових засобів. НАТО дотримується спільних для Альянсу цінностей демократії, індивідуальної свободи, верховенства права та мирного розв’язання суперечок та підтримує ці цінності в усьому євроатлантичному регіоні. Засадничим принципом Альянсу є спільність поглядів між північноамериканськими та європейськими членами НАТО, що поділяють однакові цінності та інтереси і віддані справі збереження демократичних принципів, що робить нероздільною безпеку Європи і Північної Америки. Альянс стоїть на захисті своїх країн-членів від загрози агресії:
- головним військово-політичним принципом організації є система колективної безпеки, тобто спільних організованих дій всіх її членів у відповідь на напад ззовні.
Відповідно до Вашингтонського договору кожна держава-член Альянсу несе додаткову відповідальність та користується перевагами від участі у системі колективної безпеки. У статті 5 ведеться про те, що збройний напад на одного або на кількох членів НАТО розглядатиметься як напад на всіх членів і що «вони домовляються, що в разі здійснення такого нападу кожна з них надасть допомогу тій Стороні або Сторонам, які зазнали нападу, і одразу здійснить, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами, такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні». Такі безпрецедентні гарантії безпеки, територіальної цілісності, недоторканості кордонів та державного суверенітету не дає жодна з наявних на сьогодні колективних систем безпеки.
Нині членами НАТО є 30 держав. У 1949 році Альянс створили 12 країн-засновниць, а саме: Бельгія, Канада, Данія, Франція, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Велика Британія і Сполучені Штати Америки. У подальшому членами НАТО стали Греція і Туреччина (рік вступу 1952), Німеччина (1955), Іспанія (1982), Чеська Республіка, Угорщина і Польща (1999), Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина і Словенія (2004), Албанія і Хорватія (2009), Чорногорія (2017) та Північна Македонія (2020). Будь-яка держава-член має право виходу з Альянсу.
Підстави для процесу розширення Альянсу закріплено у Статті 10 Північноатлантичного договору.
У статті 10 йдеться, що до НАТО може вступити будь-яка «європейська держава, яка в змозі просувати принципи цього Договору і здійснювати внесок у підтримання безпеки у Північноатлантичному регіоні».
Будь-яке рішення стосовно запрошення нових членів затверджується Північноатлантичною радою – найвищим політичним органом, що ухвалює рішення в НАТО на основі консенсусу між усіма державами – членами. Гнучкість членства в НАТО.
Підписавши Договір, держави добровільно зобов’язуються брати участь у політичних консультаціях і військовій діяльності Організації. Хоча кожна із Сторін Північноатлантичного договору має зобов’язання згідно з Договором, існує певний ступінь гнучкості, завдяки якому держави – члени можуть вирішувати, якою саме буде їхня участь. НАТО розвиває розгалуджену систему партнерств, до якої входять Рада євроатлантичного партнерства, особливі партнери Україна, Грузія, країни Середземноморського діалогу (Алжир, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Мавританія, Марокко, Туніс), Стамбульської ініціативи (Бахрейн, Катар, Кувейт та ОАЕ), західноєвропейські нейтральні країни (Австрія, Ірландія, Мальта, Фінляндія, Швейцарія, Швеція), а також контактні країни (Австралія, Нова Зеландія, Південна Корея, Японія).
Альянс у 2014 році припинив практичну співпрацю з Російською Федерацією після її агресії проти України, проте залишив канал комунікації – Раду НАТО-РФ і розпочав проведення політики стримування РФ.
ІІ. Особливе партнерство України з НАТО
Визначальними у відносинах між Україною і НАТО документами, які залишаються актуальними дотепер, є Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору (09.07.1997) і Декларація про доповнення Хартії про особливе партнерство (21.08.2009). Формально відносини Україна-НАТО були започатковані у 1991 році, коли Україна приєдналася до Ради північноатлантичного співробітництва (з 1997 року – Рада Євроатлантичного партнерства). Україна першою серед держав колишнього СРСР приєдналася (08.02.1994) до Програми НАТО «Партнерство заради миру». За останні роки низка актів Верховної Ради України (ВРУ) і підписаних Президентом України документів заклали міцні підвалини євроатлантичного курсу нашої держави, скерованого на набуття Україною повноправного членства в НАТО, зокрема:
21 червня 2018 року ВРУ ухвалила Закон «Про національну безпеку України», який набрав чинності 8 липня 2018 року. У лютому 2019 року набрали чинності зміни до Конституції України у частині стратегічного курсу на набуття Україною повноправного членства в ЄС і НАТО. Відповідно до внесених змін, Президент України є гарантом реалізації стратегічного курсу держави на набуття Україною повноправного членства в ЄС і НАТО. 14 вересня 2020 року Президент України підписав Стратегію національної безпеки України, в якій наголошується на стратегічному значенні відносин з НАТО.
І.І Політичний діалог
Політичний діалог між Україною та Альянсом здійснюється на всіх рівнях і за всіма напрямами. Провідна роль у поглибленні цього діалогу належить Комісії Україна-НАТО (КУН), створеній у 1997 року на виконання положень Хартії про особливе партнерство. 8-9 липня 2016 року за рішенням Варшавського саміту НАТО Україна отримала від союзників Комплексний пакет допомоги. За його підтримки створено так звану Гібридну платформу – майданчик для спільного вивчення гібридної війни, розв’язаної РФ проти України.
3-4 квітня 2019 року міністри закордонних справ держав-членів НАТО під час заходів з нагоди 70-ї річниці утворення Альянсу схвалили Пакет заходів щодо безпеки Чорного моря, яким було передбачено додаткову допомогу Україні.
4 червня 2019 року у ході візиту Президента України В.Зеленського до штаб-квартири НАТО союзники підтвердили свої зобов’язання допомоги Україні у проведенні реформ, що наблизять країну до членства в НАТО.
31 жовтня 2019 року у Києві за участі Президента України В.Зеленського відбулося засідання КУН за тематикою безпекової ситуації на сході України, реформування країни та подальшого поглиблення співпраці Україна-НАТО. Було схвалено третій Огляд Комплексного пакету допомоги Альянсу Україні та ухвалено відповідну підсумкову заяву.
12 червня 2020 року за рішенням ПАР НАТО Україну було визнано партнером з розширеними можливостями (ПРМ, Enhanced Opportunities Partner – EOP). З визнанням за Україною статусу ПРМ на політичному порядку денному постало питання визначення напрямів і параметрів взаємодії сторін у цьому форматі. Спалах пандемії COVID-19 на початку 2020 року вніс суттєві корективи у динаміку співробітництва між Україною і НАТО. Зокрема, заплановані на жовтень 2020 року спільні навчання із захисту критичної інфраструктури в Чорноморському регіоні були перенесені на 2021 рік.
Україна залучається до заходів НАТО з протидії поширенню COVID-19 шляхом використання державами-членами Альянсу українських літаків АН-124 та АН-225 в рамках НАТОвської програми SALIS.
І.ІІ Річні національні програми під егідою Комісії Україна-НАТО
З 2009 року основою реформування сектору безпеки й оборони України є річні національні програми (РНП) під егідою КУН. Затвердження РНП є прерогативою Президента України.
З 2018 року функції з координації циклу РНП виконує Урядовий офіс координації європейської та євроатлантичної інтеграції СКМУ.
2 жовтня 2018 року Указом Президента України затверджено Положення про розроблення РНП та оцінювання результатів їхнього виконання. Згідно з цим положенням у кожному розділі РНП міститься опис реформ за відповідними напрямами, визначаються стратегічна мета реформ, цілі та пріоритетні завдання. РНП відіграє роль програми покрокової підготовки України до членства в НАТО. Невід’ємною складовою РНП є додатки, в яких докладно прописуються часові рамки і визначаються відповідальні за виконання конкретних заходів разом з індикаторами виконання/показниками ефективності реалізації РНП. У РНП-2020 визначені такі пріоритети: досягнення відповідності критеріям членства в НАТО, переведення сектору безпеки й оборони України на стандарти НАТО і зміцнення демократичного цивільного контролю.
