Головна  →  Новини  →  15 січня 2019

Департамент превентивної діяльності Національної поліції України інформує

11 січня 2019 року набирає чинності Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» (далі - Закон), яким доповнено Кримінальний кодекс України (далі - КК України) такими статтями: 91-1 (Обмежувальні заходи, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство); 126-1 (Домашнє насильство) та 390-1 (Невиконання обмежувальних заходів, обмежувальних приписів або непроходження програми для кривдників).

Стаття 126-1: «Домашнє насильство»:

домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи, – карається громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до двох років.

У теорії кримінального права і судовій практиці кількісна ознака систематичності розуміється як здійснення протиправних дій не менше трьох разів у різний час.

Обов’язковою ознакою домашнього насильства як злочину, передбаченого статтею 126-1 КК України, є наслідки, що виражаються у:

- фізичних або психологічних стражданнях;

- розладах здоров’я;

- втраті працездатності;

- емоційній залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.

Звертаємо увагу, що Закон вказує лише на три форми домашнього насильства: фізичне, психологічне та економічне. Що ж стосується четвертої форми домашнього насильства, передбаченої Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» - сексуального, то вона за наявності підстав кваліфікується за іншими статтями КК України, зокрема як злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

Оскільки йдеться виключно про домашнє насильство, то постраждалою від цього кримінального правопорушення може бути тільки однин з подружжя чи колишнього подружжя або інша особа, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах.

Не лише покарання має бути засобом кримінально-правового впливу щодо кривдника. Згідно із Законом загальну частину КК України доповнено новим розділом XIII-1 «Обмежувальні заходи», який містить статтю 91-1 «Обмежувальні заходи, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство». В інтересах потерпілого від злочину, пов'язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених цим Кодексом, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені такі обов'язки:

1) заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства;

2) обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності;

3) заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв’язку з роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин;

4) заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв'язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб;

5)   направлення для проходження програми для кривдників або пробаційної програми.

  1. Заходи, передбачені частиною першою цієї статті, застосовуються до особи, яка на момент вчинення домашнього насильства досягла 18-річного віку.
  2. Заходи, передбачені частиною першою цієї статті, можуть застосовуватися на строк від одного до трьох місяців і за потреби можуть бути продовжені на визначений судом строк, але не більше як на 12 місяців.
  3. Контроль за поведінкою засуджених, до яких застосовано обмежувальні заходи, здійснює орган пробації за місцем проживання засудженого, а в разі вчинення злочину військовослужбовцем - командир військової частини.

Водночас статтею 194 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) передбачені ті самі обмежувальні заходи, що і статтею 91-1 КК України, крім направлення для проходження пробаційної програми.

В обох випадках ці заходи мають запобіжне значення і відрізняються переважно порядком їх призначення.

Важливо звернути увагу на те, що згідно зі статтями 91-1 КК України та 194 КПК України суд не зобов’язаний, а може застосувати до особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством, обмежувальні заходи.

У разі невиконання кривдником обмежувальних заходів Законом передбачено відповідальність за статтею 390-1 «Невиконання обмежувальних заходів, обмежувальних приписів або непроходження програми длякривдників»:

Умисне невиконання обмежувальних заходів, передбачених статтею 91-1 цього Кодексу, або умисне невиконання обмежувальних приписів, або умисне ухилення від проходження програми для кривдників особою, щодо якої такі заходи застосовані судом, - караються арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років.

 

Департамент превентивної діяльності Національної поліції України

Перейти до спискуВерсiя для друку