В’язні фашистських концтаборів розповіли про ціну миру

Сьогодні в’язні фашистських концтаборів поклали квіти до Пам’ятного знаку «Пам’ять заради майбутнього», Меморіалу пам’яті загиблих у Бабиному Яру, пам’ятника загиблим у колишньому концтаборі «Сирецький» із нагоди відзначення Міжнародного дня визволення в’язнів фашистських таборів. Саме в цей день у 1945 році у концтаборі Бухенвальд, в’язні розпочали інтернаціональне повстання проти гітлеровців.

Тут зібрались бабусі та дідусі, які бачили смерть та катування рідних людей, батьків. Ще дітьми вони пройшли через муки голодом, холодом. Коли чуєш їхні спогади, сльози навертаються на очі. Не розумієш, як людська психіка витримала таких знущань.

- З міста Пушкін, яке знаходиться поруч з Ленінградом нас з мамою забрали до концтабору. Мені ще не було 4 років. 250 км нас гнали по морозу.  По дорозі ми втратили бабусю. Вона відморозила руки,і в неї почалась гангрена. Ножем їй відрізали по три пальця. Вона померла. Також по дорозі йшли молоді жінки з немовлятами, вони плакали, хотіли їсти. У цих жінок не було молока. Німців дратував дитячий плач – вони відбирали малюків та кидали у сніг. З мамою ми 2,5 роки провели у німецькому концтаборі…Після табору 32-річна мама залишилась повністю сивою, - згадує Галина Мартушевич.

Інша жінка Олександра Дериновська зараз пише мемуари, адже військових спогадів вистачає на цілу книгу. Жінка була дитиною, коли почалась війна. Разом з мамою та двома братами вона опинилась у таборі- в’язниці  Дубно. В таборі людей знищували у газових камерах та відрубали голови за допомогою гільйотини. Врятувалась Олександра Дериновська чудом і згадувати без сліз жахи війни не може.

Всі ці люди закликають берегти мир – адже нема нічого важливішого у житті ніж чисте небо над головою та близькі люди поруч. 

vechirniykiev.com.ua