Спілкування без меж: киянам пояснили, як називати людей з інвалідністю

У стародавній Спарті дитину, яку забракував старійшина, вбивали. У Лондоні у 18 ст. з пацієнтами в лікарні для психічно хворих поводились жорстоко. Натомість у 21 ст. майже всі держави опікуються правами людей з інвалідністю.

Крім медичних та матеріальних проблем перед людиною з інвалідністю постають також соціально-правові: які її сприймає середовище, чи має вона доступ до необхідних сервісів, як вирішуються проблеми дискримінації та гідності.

 Дискримінуючі цифри

На круглому столі «Передусім, я – людина» в America House Kyiv були продемонстровані результати дослідження, згідно з якими 56,3% опитаних респондентів з інвалідністю та їхніх близьких стикалися з недоречним іменуванням. 42,3% респондентів стикалися в державних установах з цією проблемою, 56,6% – не стикалися. Ситуація в селах гірше, ніж у містах. Організатори заходу – ГО «Соціальна Синергія».

Також респонденти скаржаться на погане ставлення під час проходження МСЕК та у транспорті.

«Я – людина»

«Децепешник, глухий, сліпий, дебіл, інвалід, склерозник, тупий, інсулінщик, імбецил, хворе на голову» – з таким принизливим йменнуванням респонденти з інвалідністю стикаються найчастіше.

А як правильно? «Людина з інвалідністю» або «особи, які потребують додаткових засобів пересування» або «особи, що потребують додаткових послуг».

- Насамперед людина чи дитина. А все решта – після того. Навіть слово «сліпий» – некоректно. Це особа незряча чи особа з порушенням зору. Мусить бути присутня персона, суб’єктність. Для того, що ми звикли називати «інвалідний візок», існує термін «крісло колісне, – розповідає Мар’яна Онуфрик, керівниця ГО «Соціальна Синергія».

Крім буденного життя дискримінаційні вислови вживаються й в офіційних документах, таких як нормативно-правові акти. Наприклад, «вади розумового чи фізичного розвитку», «діти з дефектом» тощо.

Також назва професії «дефектолог» у класифікаторі професій викликає багато запитань у правозахисників.

- Ми плануємо ініціювати робочі групи при ключових міністерствах, які мають відношення до законодавства, щоб змінити терміни. Також у нас є в планах звернення до Інституту української мови з метою внесення в словники доречні іменування до осіб з інвалідністю. Ми готуємо абетки толерантності й інклюзивності та розповсюджуватимемо по всій Україні, – розповідає Мар’яна Онуфрик.

Про інтернати

У Києві мешкає 11 тисяч дітей з інвалідністю.

З 2020 року стартує другий етап реформи державних інтернатів. У багатьох батьківських групах родичі вихованців інтернатних закладів переймаються, чи не закриють їх взагалі. З одного боку, це добре, щоб діти з особливими освітніми потребами мали змогу вчитися разом з однолітками у загальноосвітніх навчальних закладів. З іншого – є багато батьків, які виказують побоювання, як їх дитину сприйматимуть здорові однолітки.

- Щодо деінституалізації інтернатних установ розроблено державну стратегію. Буде проведено удосконалення цих закладів. Про закриття взагалі в місті Києві питання не розглядається. Переведення в інший статус і надання більш якісних послуг – це так. Проводяться зустрічі з батьками. Погіршення не відбудеться, це точно. Діти, які перебувають у цих закладах, матимуть можливість перенавчатися, навчитися самообслуговуванню, – розповідає заступник директора Департаменту соціальної політики КМДА Любов Ріяко про реформу інтернатів у столиці.

І хоча у людей з інвалідністю є більш нагальні проблеми, ніж те, як їх називають, запам’ятати  декілька правильних, толерантних термінів нам нічого не варто.

vechirniy.kyiv.ua