Сьогодні Оболонь знову у скорботі: провели в останню путь Героя Дмитра Конончука - позивний «Конон»

Сьогодні відбулося прощання з героєм оболонцем, молодшим сержантом Конончуком Дмитром Євгенійовичем, авіаційним спеціалістом інженерно-авіаційного забезпечення роти ударних безпілотних авіаційних комплексів спеціального призначення батальйону безпілотних систем.

На Алеї шани та пам'яті Героїв Оболонського району міста Києва зібралися рідні, побратими та друзі загиблого бійця. Керівник апарату Оболонської РДА Євген Сокуренко подякував рідним за виховання справжнього Героя: "Ти назавжди залишишся для нас прикладом незламності, мужності та безмежної любові до України. Твій подвиг — у наших серцях, а пам'ять про тебе житиме вічно!".

Дмитро народився 25 вересня 1991 року. Навчався у 14-й школі Оболонського району Києва. Після школи продовжив навчання у коледжі річкового та морського флоту.

За отриманою спеціальністю Дмитро не працював. Але він був людиною, яка вміла працювати руками й головою. Особливо добре розбирався в техніці, був вправним майстром із ремонту — міг розібратися в тому, з чим інші вже не знали, що робити.

Але найбільше Дмитра знали не за його вміннями, а за його характером.

Він мав особливу харизму, був людиною, яку важко було не помітити. Мав багато друзів, умів підтримати, допомогти, ніколи не залишав людину саму з проблемою. Якщо до Дмитра зверталися по допомогу — він приходив.

У 2012 році Дмитро створив сім’ю. А згодом у нього народилася донечка — його татова гордість і радість. Для неї він був не просто батьком. Він був її татом — людиною, яка любила її всім серцем.

Коли у 2022 році Україна опинилася у великій війні, Дмитро не зміг залишитися осторонь. У березні 2022 року він узяв до рук зброю та приєднався до добровольчого формування територіальної громади міста Києва «Свобода». У той час тривали бої за Бучу та Гостомель. Дмитро проходив військовий вишкіл і готувався до справжньої війни. Згодом він пройшов і снайперську підготовку.

У травні 2022 року Дмитро офіційно став до лав Національної гвардії України та одразу вирушив на фронт. Він брав участь у міських піхотних боях за Сіверськодонецьк на Луганщині, захищав околиці Сіверська на Донбасі.

Побратими згадують Дмитра як щирого, надійного товариша. Людину з добрим гумором, яка завжди була готова прийти на допомогу. Він був одним із тих, хто не чекає, поки хтось інший зробить перший крок — Дмитро сам ставав до роботи. Йому доручали складні завдання. І він брався за них із завзяттям, тому що розумів: за кожним таким завданням — життя його побратимів, людей поруч, тих, кого він мав захищати.

Дмитро до останнього залишався вірним своєму обов’язку.

Боєць повертається додому на щиті. Не таким, яким ми хотіли його побачити. Але таким, яким він став для цілої країни — Захисником. Героєм.

Його життя продовжиться у пам’яті тих, хто його любив, у його донечці, у спогадах друзів і побратимів.

Вічна пам’ять Герою.

Вічна слава Захиснику України!