Оболонь у скорботі: провели в останню путь Героя Григорія Заплотинського - "Мічмана"

Сьогодні на щиті повернувся Воїн і Науковець Григорій Станіславович Заплотинський.
Григорій Станіславович народився 6 травня 1976 р. у славній українській родині Станіслава і Любові в місті Бровари на Київщині.
У серпні 2023 р. мобілізувався до лав Національної Гвардії України. Пройшовши тривалу підготовку в Старичеві на Новояворівщині, його було переведено в 214-й окремий штурмовий батальйон OPFOR (в/ч А4574) Сухопутних військ Збройних сил України.
Під час виконання бойового завдання перед 6 червня 2024 р. Григорій Заплотинський виїхав з Києва на передову, де 8 червня 2024 р зник безвісти в с. Костянтинівка, Мар'їнської міської громади, Покровського району, Донецької області.

Батьки, дружина, син, брат та друзі невпинно продовжували пошуки, які завдячуючи народній депутатці України Софії Федині, колегам з ДБР, а також врятованому військовому побратиму, який був на виході до бойового завдання в Константинівці разом із Григорієм, вдалося з’ясувати, що він до останнього подиху героїчно бився за Україну.
Було встановлено відео після бою, а також численні факти важкого поранення несумісного із життям.
Понад два роки його рідні, друзі, колеги та побратими жили в очікуванні, вірили й сподівалися, що він повернеться.

На жаль, надія родичів і друзів померла останньою: було підтверджено загибель Григорія Заплотинського, «Гарика» – «Мічмана» саме 8 червня 2024 р.
Лише на початку жовтня цього року тіло Героя було ідентифіковане. Дружина Людмила, яка була на впізнаванні особистих речей впізнала його особистий ніж, обручку і телефон.
Григорій був людиною, яку неможливо забути. Коханий чоловік, люблячий батько, турботливий син, рідний брат і справжній друг.
Колеги Григорія згадують: "Кандидат наук, талановитий педагог, людина, яка присвятила себе знанням, роботі та людям. Він умів бути мудрим, добрим, щирим і надійним..."
Для когось він був учителем, для когось колегою, для когось другом. А для своєї родини — цілим світом. Найбільше його любитиме й пам’ятатиме його син. Пам’ятатиме свого тата — сильного, доброго, мужнього чоловіка, яким завжди можна пишатися.
А ще, так склалося, що навіть ціною власного життя він врятував життя свого брата. Своїм життям він ніби подарував брату можливість жити далі — вже без цієї клятої війни. І це назавжди залишиться частиною історії їхньої родини.

Керівник апарату Оболонської РДА Євген Сокуренко: «Григорій пішов захищати свою країну й до останнього залишався вірним своєму обов’язку. Вся оболонська громада вдячна йому за можливість жити далі, мріяти, виховувати дітей та працювати. Слава Герою!»

Вічна пам’ять та шана Захиснику України!