Герой на щиті: провели в останню путь оболонця-захисника України Вячеслава Артамонова

Артаманов Вячеслав Анатолійович народився 2 серпня 1982 року в місті Києві. Тут пройшли його дитячі та юнацькі роки. Навчався в оболонській школі №170.

Бойовий шлях Героя
Пішов Вячеслав до лав збройних сил України 29.04.2024 року. Бойовий медик десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти військової частини А1910.
Своє життя Вячеслав присвятив військовій службі. Він допомагав побратимам, рятував життя, виконував свій обов’язок і залишався людиною, на яку можна було покластися.
Вячеслав загинув, захищаючи Україну.
Тривалий час вважався зниклим безвісти. На жаль, підтвердилося найгірше: молодший сержант Вячеслав Артамонов загинув 24 січня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Погребки Курської області рф, до останнього подиху рятуючи життя побратимів та захищаючи Україну.

Життя Героя
З дитинства Вячеслав був активним, допитливим і життєрадісним. Любив футбол, захоплювався автомобілями, природою та риболовлею. Йому подобалося життя у всіх його простих радощах — поїхати на природу, посидіти біля води, порибалити, поговорити з друзями, посміятися.
А ще Вячеслав мав особливий дар — дарувати людям гарний настрій.
Він дуже гарно жартував. Умів знайти потрібні слова саме тоді, коли людині було сумно або важко. Міг піддьорнути, підколоти по-доброму, сказати якийсь свій особливий жарт — і атмосфера одразу змінювалася. Поруч із ним було веселіше.
У нього завжди знаходився якийсь прикол, цікава історія чи влучне слово. Він умів посміятися із ситуації, не дати людям зануритися в сум і навіть у непрості моменти знаходив можливість подарувати усмішку.
І що особливо важливо — він робив це від душі. Не намагався здаватися веселим. Таким він був насправді — позитивним, живим, щирим, з особливим почуттям гумору.
Він умів бути своїм серед людей, умів підтримати розмову, розрядити обстановку і просто зробити так, щоб поруч із ним людям було добре.
Разом із веселою та життєрадісною вдачею він був відповідальним, добрим, чуйним і надійним. Якщо комусь потрібна була допомога — Вячеслав не залишався осторонь.

Особливе місце у його житті займала родина.
Він дуже любив своїх дітей. Був добрим і турботливим батьком для своєї доньки та рідного сина. Переживав за них, підтримував, хотів, щоб вони були щасливими. Йому було важливо знати, що з його дітьми все добре.
Не менш важливою для нього була мама. Як син він був уважним, турботливим і відповідальним. Переживав за неї, допомагав, підтримував і завжди залишався поруч.

У бійця залишилися дружина, діти, мама... Залишилися рідні, друзі, побратими. І залишилися спогади — живі, теплі, справжні.

Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація висловлює найглибші співчуття матері, дружині, дітям, усім рідним, друзям та побратимам Героя.
Вічна пам’ять і шана Захиснику!

Слава Герою!