Чарівний старий сад художника Красицького
10 вересня 2018 співробітники бібліотеки ім. Анни Ахматової провели краєзнавчу екскурсію в сад Фотія Красицького на запрошення його праонуки Людмили Карпенко, талановитої жінки, яка береже пам'ять про своїх предків і розуміє цінність збереження дідового саду.
У великому метушливому місті Києві є острівці, де час ніби зупиняється, і тобі вже не хочеться нікуди бігти, нічого вирішувати, ти ніби втрапляєш в інший вимір. Таким є старий сад навколо будинку, в якому довгі роки мешкав з родиною класик українського малярства і графіки Фотій Степанович Красицький. Північна околиця Києва, Пріорка, яка колись була низькоповерховим приватним сектором, потопала у зелені і цвітінні садів. Художник купив цю ділянку з будиночком і почав обживати її у 1905 році.
Сьогодні на цьому місці, в куті між вул.Вишгородською та проспектом Правди залишилося лише кілька приватних будинків в оточенні багатоповерхівок. І саме завдяки будинку Красицького вони не були знесені наприкінці 80-х, коли зводили Виноградар.
У тому дворі побувало багато відомих людей, які залишили свій слід в культурі і мистецтві України та світу. У старому саду є висока-висока липа, посаджена власноруч Лесею Українкою, яка не раз гостювала у Красицьких (художник писав її портрет і портрет її матері). Також донині живі і плодоносять два старі, розкидисті, як шатри, кущі кизилу, привезені нею з монастиря Кавказу і посаджені тут же в садибі Красицького. А Михайло Грушевський посадив калину і грушу… Бували тут і Коцюбинський, і Старицький, і Марія Заньковецька, родина Миколи Лисенка і багато інших людей тодішньої культурної еліти. І дерева, віком понад сто років, є свідками тих зустрічей, розмов, пленерів, чаювань, роздумів про майбутнє…
І коли слухаєш розповідь Людмили Карпенко, правнучки Фотія Степановича, усвідомлюєш, які люди відвідували це місце і не гнушалися фізичної роботи, залишили по собі прекрасні у своєму поважному віці дерева, які обсипають щороку землю плодами – груші, яблука, горіхи, ягоди кизилу милують око у мокрій від дощу траві і розповсюджують такий неповторний солодко-кислуватий аромат… Сторічні дерева дають плоди! Хіба це не символічно? А поруч підростають молоденькі деревця, турботливо посаджені нащадками художника. І чарівний старий сад прийняв їх як своє продовження, як справу небайдужих рук нових поколінь. Нащадки художника тут, на щастя, не розлетілися по закордонах, трудяться, творять, зберігають пам’ять про славетних предків, а також старий чарівний сад, який не зрівняється з новобудами і новодачами. Сад, закладений на віки з любов’ю і не зруйнований нащадками у погоні за респетабельною домівкою, сучасним газоном чи модним парковим дизайном. Подеколи мудрість у тому, щоб не нашкодити в погоні за оновленнями. Господарям вистачило тактовності і відчуття міри під час втручання у цей зачарований світ. Уклін і подяка.
Будинок художника з меморіальною дошкою на фасаді не є музеєм, там живуть його нащадки. Відповідно – і доступ до чарівного саду навкруги будинку обмежений. Тож колектив бібліотеки висловлює вдячність правнучці Ф.Красицького Людмилі Карпенко за запрошення, цікаву розповідь і можливість пофотографувати і поділитися враженнями з широким загалом.
