18 травня вшановується пам’ять жертв геноциду кримськотатарського народу та 80-ті роковини депортації кримськотатарського народу з території Кримського півострова радянським тоталітарним режимом

18 травня — День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. У 2024 році — 80-ті роковини депортації кримськотатарського народу з території Кримського півострова радянським тоталітарним режимом у 1944 році. 

Україна визнала злочин примусової депортації актом геноциду кримськотатарського народу, керуючись положеннями Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, засуджуючи політику тоталітарного режиму щодо утисків корінного народу України. Латвія , Литва у 2019 році та Канада у 2022 році визнали депортацію кримських татар, корінного народу України, геноцидом. Триває робота із визнання депортації геноцидом в інших країнах. 

Як здійснювався злочин геноциду кримськотатарського народу 18 травня 1944 року радянським тоталітарним режимом: Депортація кримськотатарського народу — переважно дітей, жінок, літніх людей — радянським тоталітарним режимом була кульмінацією російської колоніальної політики, направленої на детатаризацію Криму. 

Під час бойових дій, поки чоловіки були на фронті, радянська влада підступно вигнала дітей, жінок та літніх людей з власних домівок та відправила їх у вигнання — шлях, який для багатьох став останнім. Постанова Державного Комітету Оборони від 11 травня 1944 року, підписана особисто Сталіним, завершила процес примусового витіснення корінного народу з власної землі, який розпочався одразу після анексії Криму Російською імперією у 1783 році. На світанку 18 травня, а в деяких населених пунктах напередодні, 17 травня, було розпочато депортацію кримських татар.

Залучений особовий склад відзначився жорстокістю: операція відбувалася із застосуванням насильства. У більшості випадків кримським татарам не пояснювали, що відбувається, куди саме їх везуть, а на збори давали не більше 15 хвилин. Таким чином, кримські татари покинули власні домівки не готовими до довгої та виснажливої дороги, не кажучи вже про облаштування на чужині. Згідно з Постановою, депортація мала бути завершена до 1 червня 1944 року, проте радянський репресивний апарат було вкотре використано для "перевиконання плану”. Радянський режим здійснював депортацію, використовуючи значну кількість репресивних органів — із залученням 23 тисяч солдатів та офіцерів НКВС, 9 тисяч оперативників НКВС і Народного комісаріату державної безпеки, 100 легкових, 250 вантажних автомобілів, 67 ешелонів. Вже о 8 годині ранку 18 травня 90 тисяч кримських татар було завантажено у 25 ешелонів, які складались з товарних вагонів. 48 400 кримських татар у 17 ешелонах вже були депортовані до Узбекистану. 

19 травня було депортовано в товарних вагонах ще 165 515 кримських татар. Зрештою, такі темпи дозволили катам вже 20 травня відзвітуватися у Москву про “очищення” Криму від кримських татар. Тривалість вбивчого шляху депортованих до місць спецпоселень в товарних вагонах тривала в середньому 2-3 тижні. Дорогою, у тісних вагонах, без їжі, води та медичної допомоги, від голоду та хвороб загинуло 7000-7900 кримських татар. Кримських татар, солдатів та офіцерів радянської армії після закінчення Другої світової війни відправляли у місця депортації або трудові табори, у цілому — це майже 9 тис. кримськотатарських солдатів та офіцерів. 

Варто згадати, що під час Другої світової війни 21 кримський татарин був представлений до нагороди “Герой Радянського Союзу”, деякі — неодноразово. Так, наприклад, звання “Двічі Герой Радянського Союзу” вшанувався кримський татарин, видатний пілот Амет-Хан Султан (серпень 1943 р., червень 1945 р.). 5 кримських татар одержали звання “Герой Радянського Союзу”. 

За даними відділу спецпоселень НКВС СРСР, у листопаді 1944 року у вигнанні опинилися 193 865 кримських татар: з них в Узбекистані —151 136, у Марійській АРСР — 8 597, у Казахської РСР — 4 286 осіб. Решта були розподілені “для використання на роботах” до Молотовської, нині Пермської (10 555), Кемеровської (6 743), Горьківської (5 095), Свердловської (3 594), Іванівської (2 800) та Ярославської (1 059) областей РРФСР. До цього числа не увійшли майже 6 тис. ув’язнених кримських татар до ГУЛАГу безпосередньо під час депортації. Депортованих представників корінного народу наділили статусом “спецпереселенців”. Це передбачало постійний нагляд репресивних радянських структур, реєстрацію в комендатурах, примусову фізичну працю на виснажливій роботі. За даними НКВС Узбецької РСР, упродовж першого півріччя депортації від хвороб та нелюдських умов перебування померло 16 052 кримських татар (10,6%), у 1945 році — 13 183 (9,8%).

Тільки в Узбекистані померло майже 30 000 кримських татар за перші півтора року депортації. У 1948 році режим проживання у спецпоселеннях став ще більше репресивним. Зокрема, арештом на 5 діб карався виїзд зі спецпоселень, а повторне порушення “режиму перебування” вважалося “втечею з місця заслання”, що призводило до позбавлення волі терміном на 20 років. Геноцид також унаочнювався діями радянського режиму зі стирання памʼяті щодо кримських татар з історії Кримського півострова: переглядалася кримська історія, впроваджувалися російські імперські наративи про “одвічно російський” Крим, цілеспрямовано та масово поширювалися міфи про “народ-зрадник”. 

До Криму завозили переселенців з РРФСР, Української РСР, яких цілеспрямовано заселяли в будинки кримських татар. Репресивний радянський режим повністю змінив та спотворив кримську топоніміку, зокрема було замінено на російські назви населених пунктів, вулиць, що мали кримськотатарське походження.

За даними відділу спецпоселень НКВС СРСР, у листопаді 1944 року у вигнанні опинилися 193 865 кримських татар: з них в Узбекистані —151 136, у Марійській АРСР — 8 597, у Казахської РСР — 4 286 осіб. Решта були розподілені “для використання на роботах” до Молотовської, нині Пермської (10 555), Кемеровської (6 743), Горьківської (5 095), Свердловської (3 594), Іванівської (2 800) та Ярославської (1 059) областей РРФСР. До цього числа не увійшли майже 6 тис. ув’язнених кримських татар до ГУЛАГу безпосередньо під час депортації. Депортованих представників корінного народу наділили статусом “спецпереселенців”. Це передбачало постійний нагляд репресивних радянських структур, реєстрацію в комендатурах, примусову фізичну працю на виснажливій роботі.

За даними НКВС Узбецької РСР, упродовж першого півріччя депортації від хвороб та нелюдських умов перебування померло 16 052 кримських татар (10,6%), у 1945 році — 13 183 (9,8%). Тільки в Узбекистані померло майже 30 000 кримських татар за перші півтора року депортації. У 1948 році режим проживання у спецпоселеннях став ще більше репресивним. Зокрема, арештом на 5 діб карався виїзд зі спецпоселень, а повторне порушення “режиму перебування” вважалося “втечею з місця заслання”, що призводило до позбавлення волі терміном на 20 років. 

Геноцид також унаочнювався діями радянського режиму зі стирання памʼяті щодо кримських татар з історії Кримського півострова: переглядалася кримська історія, впроваджувалися російські імперські наративи про “одвічно російський” Крим, цілеспрямовано та масово поширювалися міфи про “народ-зрадник”. 

До Криму завозили переселенців з РРФСР, Української РСР, яких цілеспрямовано заселяли в будинки кримських татар. Репресивний радянський режим повністю змінив та спотворив кримську топоніміку, зокрема було замінено на російські назви населених пунктів, вулиць, що мали кримськотатарське походження.