У пошуках європейського духу: до 180-річчя від дня народження Михайла Драгоманова
У пошуках європейського духу: до 180-річчя від дня народження Михайла Драгоманова (18(30).09.1841-02(14).07.1895)
Михайло Драгоманов був і залишається одним із найпотужніших діячів і мислителів в українській науці, педагогіці та культурній традиції ХІХ століття. Він – випускник Імператорського університету Св. Володимира, відомий український історик, філософ, публіцист, літературознавець, фольклорист, громадсько-політичний діяч, вчений загальноєвропейського значення.
У науку й публіцистику він увійшов також під псевдонімами Волинець, К. Василенко, М. Галицький, М. Гордієнко, П. Кузьмичевський, П. Петрик, Українець, Чудак та іншими. Педагогічні роздуми Михайла Драгоманова багато в чому випереджали час, формували той пласт, від якого беруть джерела педагогічні вчення і роздуми більш пізніх мислителів. Сьогодні доробок видатного педагога і просвітителя є інтелектуальним містком для входження України до Європейського Союзу.
Михайло Петрович Драгоманов народився 18 (30) вересня 1841 р. в м. Гадячі, нині районний центр Полтавської області, в родині небагатих дворян.
Батьки його були нащадками козацької старшини, чим Михайло пишався. Майбутній наддніпрянський інтелектуал походив із досить самобутньої родини, в якій у багатьох представників ще в молоді роки виявилися політичні та соціальні зацікавлення, а також виразні інтелектуальні й культурні вподобання. Приміром, Яків Драгоманов – рідний дядько майбутнього українського політичного мислителя був членом Товариства з’єднаних слов’ян.
Але найбільшу роль у формуванні світогляду М. Драгоманова відіграв його батько – дрібний дворянин та аматор-літератор, який виступав як дорадник і оборонець полтавського незаможного люду. За спогадами, його батько «був в одвертій війні зо всім повітовим магнатством і урядом, писав на його «бумаги» всякому малому людству: козакам, міщанам, а то й кріпакам, що іноді всмілювалися «доказувать свои права на вольность».
З 1849 до 1853 року Драгоманов навчався в Гадяцькому повітовому училищі. Вже там він захоплювався античним світом, мовами, історією. Після училища вчився в Полтавській гімназії.
Восени 1859 р. Михайло Драгоманов став студентом історико-філологічного факультету Київського університету ім. Святого Володимира.
Коли новим шкільним статутом у1864 р. українська мова була витіснена зі школи, вчений-педагог виступив проти, справедливо назвавши цей акт проявом шовіністичної політики російського уряду. У цей період він порушує питання про роль народної мови, літератури, історії. Слушно пише про те, що народові не досить однієї грамоти, йому потрібна освіта, інакше він засуджений на моральне дитинство.
Цього ж року Драгоманов одружується з актрисою Людмилою Кучинською, яка стала йому вірною дружиною та другом. У них народилося дві доньки Лідія та Аріадна і син Світозар.
Першим історичним виступом Драгоманова як громадського діяча можна вважати його прилюдний виступ над труною Т. Шевченка у Києві в травні 1861 року, коли останки Кобзаря перевозили на Україну. Він був серед тих, хто зустрічав труну на березі Дніпра і супроводжував її до пароплава на Канів.
Після закінчення університету й захисту дисертації «Імператор Тиберій» став приват-доцентом, викладав історію та був звільнений з посади як «політично неблагонадійний».
Після Емського указу в 1876 році про заборону друкованого українського слова та української культури взагалі Драгоманов вимушений був емігрувати. Спочатку він їде до Відня, потім до Женеви (Швейцарія), де живе до 1889 р.
Михайло Петрович у Женеві організовує вільну українську друкарню та разом зі своїми прихильниками видає український часопис «Громада», твори українських письменників. Саме у «Громаді» з’явилася політична програма українського руху з вимогою повної самостійності спілки вільних громад України. У цій друкарні побачили світ твори Т. Шевченка («Кобзар»), роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні».
У 1889 р. на запрошення уряду Болгарії Драгоманов їде до Софії, де займає посаду професора кафедри загальної історії в тодішній Софійській Вищій школі (тепер університет). Професорська діяльність М. Драгоманова у Київському та Софійському університетах засвідчує його талант фахівця та умілого вихователя. Так, учений розробив низку важливих питань методики вищої школи. Йдеться насамперед про статтю «Стан і завдання науки древньої історії», де він висловлює думки щодо розуміння основ наук, зокрема соціології, історії, фізики, геології, природознавства, а також висуває нові вимоги перед дослідниками щодо розвитку наук.
Великий вплив, на думку біографів, він мав на формування особистості майбутньої поетеси Лесі Українки (Лариси Косач). Михайло Драгоманов був рідним братом Олени Пчілки (у дівоцтві О. Драгоманової), тому багато спілкувався з небогою. Саме під впливом дядька студіювання європейських мов (англійської, французької, німецької, італійської, грецької, латинської) з дитячих років стало своєрідною ідеєю фікс Лариси Косач.
Боротьбу за демократизацію школи й освіти М. Драгоманов не припиняв протягом усього свого життя.
За кілька років до смерті М. П. Драгоманов написав працю «Чудацькі думки про українську національну справу». Її можна вважати заповітом науковцям у галузі дослідження української історії.
Помер Михайло Драгоманов 2 (14) липня 1895 року на 54 році життя в Софії (Болгарія), там і поховали його на Центральному кладовищі.
На могилі встановлено пам’ятник роботи українського видатного скульптора Михайла Паращука, який розшукав загублену могилу М. Драгоманова, провів ексгумацію та спорудив пам’ятник на могилі із власноручно виконаним бронзовим барельєфом ученого. Згідно із заповітом скульптора його дружина Цветана Паращук поховала митця поряд із могилою М. Драгоманова.
Педагогічні пошуки Михайла Драгоманова, як і всю інтелектуальну спадщину мислителя, можна назвати епохальними.
lukl.kyiv.ua