«У нас два пріоритети — термомодернізація й укриття»: інтерв’ю з головою Оболонської РДА Кирилом Фесиком

На початку повномасштабного вторгнення Оболонський район, який став фактично прифронтовим, чи не найбільше серед інших постраждав від бойових дій.

Нині на Оболоні завершують облаштування п‘яти потужних бомбосховищ, «як у фільмі про ядерний удар» і безплатно навчають населення військовій справі, незалежно від віку, статі та професії. Розвивається також цивільний сектор, і цьогоріч киян чекає кілька нових проєктів.

Про те, чим живе Оболонський район зараз і які зміни чекають його мешканців найближчим часом, розповів в інтерв‘ю «Вечірньому Києву» голова Оболонської РДА Кирило Фесик.

НАСЛІДКИ ПОВЕНІ, ПОТУЖНИЙ СТАДІОН І НОВІ СКВЕРИ

— Які об’єкти у вашому районі постраждали унаслідок повені і чи всіх їх можна відновити?

— Внаслідок підтоплень постраждали лише ті об’єкти, на яких проходив ремонт. Це капітальний ремонт острова Оболонський. Там зараз триває благоустрій території. І це взагалі буде елементом великої рекреаційної зони від парку «Наталка». Говорю про пішохідний міст-хвилька і цей острів. Його затопило сильно. Втім, згідно з моєю інформацією, пошкоджень там небагато, тому що встигли зробити тільки доріжку.

З інших об’єктів, які постраждали, — це території, які постійно затоплюють, там нічого важливого немає. У нас ні житловий сектор, ні комерційний — нічого не постраждало. Вода піднялася високо, втім там нічого не було.

— Усі ці об’єкти, на яких були підтоплення, вже відновлені?

— Так.

— Нещодавно у парку «Наталка» встановили зарядний пристрій. Чи плануєте встановлювати такі пристрої на інших локаціях?

— Зараз подивимося, чи буде він користуватися популярністю. Під час відключень електроенергії такий гаджет був актуальним. До речі, концепція з’явилася саме під час блекаутів. Зараз з енергозабезпеченням все більш менш нормально.

Взагалі ми робимо багато проєктів із залученням позабюджетних коштів. Але намагаємося, щоб вони відповідали запитам людей. Якщо люди захочуть повербанк у парку — це одна історія. Можливо, вони захочуть ще щось інше. Наприклад, дитячий майданчик відремонтувати, тому що в бюджеті на це коштів немає. Це ініціативи позабюджетні, над якими ми працюємо.

— Розкажіть про ремонт стадіону спортивної школи «Зміна». На якому етапі зараз роботи?

— Це великий проєкт і дуже знаковий не лише для нашого району, а й для всього міста. Попри війну, нам вдалося отримати на нього фінансування. Цей проєкт почався за рік до повномасштабного вторгнення у 2021 році. Він робився за субвенцією народного депутата. Тобто, це гроші не міські були, а з центрального бюджету.

Минулого року, зрозуміло, не працювали над цим. А цього року закладено приблизно 27 мільйонів. Загальна вартість буде до 50 мільйонів.

Там буде три футбольних поля, ремонт самої будівлі, зроблять сучасне укриття. Поля виконають за стандартами УЄФА, там можна буде приймати міжнародні матчі. Є його візуалізація.

Сам клуб дуже потужний. Там понад 1000 дітей займаються. Великий тренерський склад. Сам футбольний клуб виступає таким «дитячим садочком» для клубу «Оболонь», «Динамо» і так далі.

Цього року плануємо цей проєкт завершити. Вже роботи тривають.

— Ближче до кінця року чи ось-ось плануєте його відкрити?

— Ближче до кінця року. Поки гарна погода, ми максимально працюємо.

— Які у вас плани щодо благоустрою вашого району на цей рік?

— Із врахуванням специфіки роботи економіки міста Києва у воєнний час (і не тільки Києва, а й усієї країни) у нас два пріоритети — термомодернізація та укриття.

Слава Богу, їх лише два. Минулого року їх було три — ще було відновлення після обстрілів, адже Оболонський район сильно постраждав.

Все інше — на другий план. Тому що є 590 постанова Кабінету міністрів, яка регламентує специфіку роботи державної казначейської служби. Там є відповідні кошики чи пріоритетність проплати.

Перший кошик — це військові (зарплати, паливо, танки, літаки й так далі). Другий кошик — це термомодернізація, укриття і відновлення після обстрілів. Третій — це все за залишковим принципом. Як правило, там майже нічого не залишається.

Тому велику, капітальну роботу щодо благоустрою зараз не дуже плануємо. У межах капітального ремонту проспекту Івасюка (колишній Героїв Сталінграда), там зараз тримає ремонт і навколо теж приводять все до ладу. Але над цим працює не Оболонська адміністрація, а місто. Це не наш проєкт, але максимально намагаємося проводити благоустрій без великих капітальних вкладень. Щоб встановити лавочки, посадити квіточки та деревця, ми координуємося з місцевими мешканцями та намагаємося знайти донорські кошти.

Якісь великі проєкти на сьогодні не рухаються. Але є кілька скверів, ремонт яких у нас в планах. Це сквер на Героїв Дніпра, прямо біля виходу з метро. Минулого року там демонтували 64 МАФи. Зараз там тривають роботи з благоустрою. Це робить Київзеленбуд за ініціативи депутатки нашої районної. Але ми активно допомагаємо.

Там буде дуже гарний сквер з бюджетом під 30 мільйонів. Вже є візуалізація. Про цей проєкт говорили.

Біля озера Білого теж облаштовують парк. Ремонт теж проводить Київзеленбуд.

— На якому етапі роботи щодо облаштування скверу на Героїв Дніпра?

— Почалися тижня два тому.

— Чи можете спрогнозувати, коли приблизно завершаться роботи?

— За нашими прогнозами, мають впоратися до кінця літа. Думаю, що десь так воно й буде.

РІК ВІЙНИ, БОМБОСХОВИЩА І ПІДГОТОВКА ДО ЗИМИ

— Кирило Олександровичу, розкажіть, перед якими труднощами поставав ваш район за рік повномасштабної війни.

— Було два складних етапи. Перший етап — це 24 лютого 2022 року. Відсутність комунікації, багато дезінформації. Оболонський район був прифронтовим і постраждав більше всіх. Наші прилеглі території були фактично на лінії вогню. Дуже сильно постраждали Пуща Водиця, приватний сектор, який ближче до Вишгорода, житловий кооператив «Чорнобилець». На Богатирську, 20 був приліт ракети, і будинок вже повністю відновили.

Другий складний період — це зима та блекаути. Найстрашніше — це відсутність зв’язку, тому що без зв’язку керувати дуже важко. Ми багато чого робили своїми ресурсами. По власній ініціативі ми забезпечили старлінками всі ключові наші структури: і адміністрацію, і КП «ШЕУ», керівну компанію, ДСНС — всі були забезпечені зв’язком та генераторами. Закупили їх не через бюджет, а шукали допомогу, витрачали свої кошти.

Якусь кількість генераторів нам дало місто, а якусь кількість генераторів ми отримували від міжнародних донорів. Коли зрозуміли, що вже підходить такий етап, то офіційно писали листи на посольства, консульства, у місцеву владу — зверталися максимально усюди.

У нас, наприклад, в адміністрації, у внутрішньому дворику, є генератори, які ми теж безкоштовно отримали, і які повністю забезпечили роботу нашого ЦНАПу.

Також зробили пункт незламності в самій адміністрації. Він користувався популярністю. Загалом у найгарячішу фазу у нас діяли 49 таких пунктів, а на сьогодні їх приблизно 70. Вони, звичайно, зараз не актуальні, але готові до розгортання. Все відпрацьовано: і охорона цих пунктів, і забезпечення всім необхідним. Якщо наступна зима поставить перед нами схожі виклики, то ми готові реагувати.

— Чи були самі мешканці району готові до таких випробувань блекаутами?

— Багато мешканців не до кінця розуміли, що відбувається. Люди писали «Немає світла, увімкніть світло». Як я можу на це вплинути чи мер, чи навіть президент. Йдуть військові дії.

Якщо порівнювати з березнем минулого року, то всі, хто залишилися у Києві, вони розуміли, що відбувається. Був ризик оточення міста, постійно чули звук артилерії. Тут, на Оболоні, бої у Київській обласні сильно відчувалися. А ті, хто повернулися тієї зими, це люди, які тут не були у березні та лютому минулого року. Вони це сприймали інакше. Тому було нерозуміння у людей, що це не в межах нашого контролю. Але пункти ми всі розгорнули. Не можу сказати, що вони супер користувалися популярністю. Здебільшого вони користувалися популярністю для заряду пристроїв.

Велика проблема — відсутність зв’язку, це справді великий був удар. Холоду як такого ми не відчули. По-перше, зима була не дуже холодна. По-друге, щоб люди почали замерзати, треба декілька факторів — це великий мінус і деякий час. Ми декілька разів були готові зливати воду, щоб не померзли і не потріскали труби, але такого випадку у Києві не було.

До речі, у березні минулого року ми були єдиним районом Києва, який проводив евакуацію. Зокрема, евакуйовували Пущу Водицю. Була добровільна часткова евакуація. Це був складний процес, тому що не всі хотіли виїжджати і переконувати їх важко, при тому, що всі аргументи були «за».

Зима важка. Але завдяки нашій повітряній обороні вистояли. І з кожним наступним обстрілом ми все більше і більше були готові. До того ж змінювалася реакція міських служб на кожен обстріл. Завчасно вимикалися електростанції. Хочу відзначити, що максимально професійно все відпрацьовував профільний заступник мера Пантелеєв Петро Олександрович.

— А куди саме евакуйовували людей?

— Ми спеціально обрали для них пункт. Це був один із садочків. А там люди або їхали по знайомих та друзях, або ми їм пропонували гуртожитки. Оскільки кількість мешканців в Пущі Водиці невелика, то спокійно можна було це адмініструвати. Тобто, це не десятки тисяч, а десь півтори тисячі людей було. Це теж не мало, але не якась фантастична цифра. І з них відсотків 70 мали куди поїхати.

— Чому виникла потреба в евакуації?

— Пуща Водиця була дуже близько до лінії вогню. Там одразу і Горенка, і Мощун. Зовсім поряд. І на Пущу найбільша кількість була прильотів. Туди долітала навіть ствольна артилерія.

— Як ви готуєтеся до наступної зими, яка, як прогнозують, теж може бути складною?

— Акумулюємо ресурси. Триває підготовка людей. У нас є багато згуртованості та комунікації. Люди більше один одного знають, тому інформаційно менше паніки, більше діла.

Вкладаємо кошти в термомодернізацію. Відсотків 40 нашого нинішнього бюджету — це термомодернізація, бо чим тепліші школи, садочки, тим простіше на все це реагувати.

Вкладаємо кошти в електрощитові. Ми і минулого року були одними з лідерів, бо також багато коштів туди виділяли. Якщо електрощитові нові, то спокійніше реагують на перепади напруги. До того ж багато людей обігрівалися кондиціонерами та іншими електроприладами. Якщо електрощитові новенькі, то вони не горять.

— А скільки бомбосховищ ви облаштували за рік повномасштабної війни?

— Ті, які за документами відповідають критеріям бомбосховищ, то їх п’ять штук. Зараз там триває капітальний ремонт і буде воно на дуже високому рівні. Чому ми їх не зробили минулого року? Там були проєктувальні роботи, які займають часу. Багато людей не розуміють, чому так довго. Питання в тому, що навіть проєкт має пройти відповідну експертизу, це коштує достатньо немаленьку суму.

А щодо укриттів, то їх дуже багато. У будинках багато де тримає ремонт. Цифра буде в десятках. Це йдеться про місце, де можна тимчасово перечекати, коли є загроза.

У нас всі школи забезпечені укриттями і при цьому дуже високий стандарт. Ми від самого початку вирішили не поспішати, а робити якісно. Там у нас і санвузли окремі, а не горщики чи відерка. Є хороша вентиляція, запасні виходи. Якщо лише один вихід з укриття, то ДСНС дає дозвіл на перебування там одночасно максимум 50 людей, незалежно від розміру укриття. Якщо два виходи, то можна більше. І це впливає на пропускну здатність, на те, скільки дітей можна виводити на очне навчання, а саме на таке є великий попит серед батьків.

— А бомбосховища будуть доступні для всіх мешканців?

— Звичайно.

— Скільки людей вони можуть вміщати?

— Приблизно 400.

— Вони будуть на різних локаціях? Їх збудують на базі якихось підприємств?

— Це ті, які раніше були визначні як бомбосховища, згідно з планом цивільного захисту міста Києва. Просто там робиться ремонт. Вони великі, потужні. Такі, як у фільмах про ядерний удар, якось так вони і виглядають. Там великі двері, автономне забезпечення повітрям. Ремонт одного такого сховища — від 7 до 10 мільйонів. У них вкладають серйозні ресурси.

— Коли приблизно вони будуть готові?

— У трьох з них триває ремонт. Я думаю, що місяць-півтора і все буде готово. А на двох процедура закупівлі. Думаю, що до кінця літа все буде готово.

«ПОРТРЕТ ПЕРЕСЕЛЕНЦЯ» І ЙОГО РОЛЬ У КИЄВІ

— Чи можете розказати про результати роботи Ради ВПО за цей рік війни?

— Цікавий проєкт. На сьогодні у двох районах Києва вона є. У нас і в Дарницькому районі. Перша така Рада виникла на Оболоні. Це майданчик для комунікації, для управління потребами внутрішньо переміщених осіб. За нашим переконанням, це один з найглибших викликів, перед яким перестає наша держава на найближчі років 10 точно.

У Раду входять представники районних адміністрацій, великих міжнародних фондів і представники саме від ВПО. До цієї Ради можуть долучитися всі охочі, хто має якісь думки чи ідеї. Це можуть бути як волонтери, так і самі переміщені особи.

Наприклад, у нас в Оболонському районі є Бахмутський хаб. Всі переселенці, які приїхали до нас, знають один одного та підтримують. І вони можуть делегувати свого представника. Саме з бахмутською громадою у нас чудові відносини. І з начальником Бахмутської міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області, і з секретарем Бахмутської ради. Ми намагаємося максимально їх допомагати та бути з ними на контакті.

А щодо результатів роботи Ради. Ми на фіналі створення CRM-системи. Це буде комп’ютерна програма, яка буде об’єднувати всю інформацію про внутрішньо переміщених осіб, їх потреби, а також про всіх, хто може їм надавати допомогу. Я думаю, що потім ми цю програму безплатно передамо по всій країні.

Кожне засідання Ради завжди присвячене якійсь тематиці. Ми провели опитування портрета внутрішньо переміщеної особи: хто вони, які у них потреби. Достатньо несподівані були результати. Я думав, що на першому місці будуть житлові проблеми, а виявилося, що все набагато простіше і сумніше — це продовольче забезпечення, робота і так далі.

Ми кожне засідання присвячуємо якійсь проблемі. Житлове, медичне забезпечення, освітні проблеми. Зараз ми допомагаємо укладати договори з сімейними лікарями. На порядку денному питання з працевлаштуванням, щоб максимально залучати людей до економіки нашого району та міста.

Важливо розуміти, що ВПО є різні. У них різні фінансовий стан, освіта та потреби. Якщо людина висококваліфікований лікар, або IT-фахівець, то їм не потрібна моя допомога, щоб працевлаштуватися. А якщо людина працювала на якомусь специфічному підприємстві, як «Азовсталь», і переїхала сюди, то досить складно реінтегруватися.

Тому Рада ВПО — це такий комунікативний майданчик. Люди, які від адміністрації, слухають потреби людей. Робимо так званий брейн-шторм, щоб проговорити різні проблеми.

— Розкажіть детальніше про портрет внутрішньо переміщених осіб. Це переважно вузькопрофільні працівники чи ні? І з яких міст більшість ВПО? Ви казали про Бахмут. Які ще міста є?

— Найбільше у нас із Сєверодонецька, Бахмута, Маріуполя. Це великі міста, які найбільше постраждали від війни.

Треба розуміти, що в різних містах різний економічний потенціал людей. Наприклад, харків’ян багато переїхали, але вони не такі активні в роботі з нашою спільною, бо їм воно не так потрібно. На контакті здебільшого жінки.

Щодо потреб — це продовольство, робота, освіта та проживання. Я думаю, що Києву треба затверджувати якусь загальну з цього приводу стратегію. Трохи недооцінює наша столиця цю проблему.

На сьогодні у Києві не створена Рада ВПО. У нас був з цього приводу загальнодержавний форум, в якому ми брали участь. І інші області набагато далі пішли, ніж ми.

— Чи є у вас цифри, скільки внутрішньо переміщених осіб за цей рік саме приїхали?

— Так, є. На Оболоні їх найбільше. Приблизно 49 тисяч, з яких 36 тисяч — це внутрішньо переміщені особи саме після 24 лютого. Сам термін ВПО охоплює людей, які з 2014 року прибули. Але ж ви розумієте, що їх природа різна. Тому що людина, яка з 2014 року приїхала на Оболонь, і людина, яка переїхала в березні минулого року — це різні люди і за потребами, і за рівнем інтеграції в суспільство.

— Як ваш район допомагає внутрішньо переміщеним особам адаптуватися у столиці?

— Є стандартний пакет послуг, які надає місто, держава, там і виплати відповідні. Є також програма «Прихисток». Якщо ви візьмете до себе внутрішньо переміщену особу, то вам компенсують комунальні послуги. Але вона не дуже користується популярністю, бо сума не така велика, а трохи свого часу на неї потрібно витратити. Тому більшість людей, які прихищають у себе внутрішньо переміщених осіб, навіть не звертаються за цією програмою.

Ми ж у максимальній взаємодії з фондами намагаємося забезпечувати ВПО продовольством. З цікавих проєктів: ми домовилися з посольством України в Канаді. Вони нам переслали значну кількість візочків та ходунків. Ми їм (не з бюджету району, а з наших особистих коштів) проплатили доставку, а вони нам цей матеріал привезли, і ми роздавали внутрішньо переміщеним особам за запитом.

У нас була співпраця з World Central Kitchen — це найбільший продовольчий фонд світу. Вони нам передали велику кількість обідів. Ми годували людей, все це було підзвітно.

Об’єднуємо в межах Ради ВПО всіх охочих, щоб був максимальний прямий контакт. Люди, які хочуть допомогти, теж звертаються через нас. У нас є репутаційний потенціал, тому всі знають, що допомогу буде використано в правильному напрямку.

— Коли у вас був пік щодо кількості звернень від переселенців. І яка ситуація зараз?

— Зараз більш менш стабільно. Пік був літом минулого року, бо на той момент Київ почали сприймати як більш менш безпечну територію. Бо в березні, ви пам’ятаєте, кияни навпаки тікали у Львів, Івано-Франківськ і так далі.

— А чи є у вас якась статистика щодо того, скільки оболонців виїхали за час війни та скільки не повернулися?

— Офіційної такої статистики немає. Ми проговорювали з вищим керівництвом міста різні ідеї, як це можна порахувати. Але дійшли до висновку. що поки що цього робити не треба, бо інформація буде хибна.

Проводилися заміри за кількістю активних мобільних телефонів у Києві. Цифра була приблизно чотири мільйони. Але я думаю, що йде заміщення тих, хто виїхав, внутрішньо переміщеними особами.

До війни офіційно в Оболонському районі було 312 тисяч осіб, а реальна цифра, я думаю, за 400. На моє переконання, цифра зараз схожа, тому що виїхали 100. Але і приїхали внутрішньо переміщені особи. У нас офіційно до 50 тисяч ВПО, яких, я думаю, насправді більше, бо частина з них незареєстровані.

— Чи можете розказати трохи про Маріупольський ліцей, який недавно завершили облаштовувати. Там вже проходить навчання?

— Так, вже навчаються. Цікавий дуже проєкт релокації цього навчального закладу. Маріупольський ліцей — це дуже хороша школа. Вона по рейтингах ЗНО займала високі позиції. Дуже потужний педагогічний склад, професійний директор.

Коли постало питання, куди їх прихистити, то ми виступили добровольцями. Ми дали їм приміщення одного інтернату в Пущі Водиці. Взагалі Пуща Водиця — дуже цікава локація, там чудова природа, дуже гарно. Ми їм запропонували частину цієї будівлі, вони погодилися. Ми створили юридичну особу і прийняли їх до нашої родини.

Від Маріупольського ліцею залишилися назва та педагогічний колектив, а фактично це освітній заклад Оболонського району, який підпорядкований нашому Управлінню освіти, він має свій штат та бюджет.

В кінці року за ініціативи депутатки міськради Лілії Пашиної (фракція «Слуга народу» — ред.) туди було виділено приблизно 20 мільйонів. Багато чого створили за ці кошти. Побудували і облаштували великі харчоблоки та інше. Маріупольці у захваті, хоча в них і в Маріуполі було дуже все круто. Але їм сподобалося, як швидко ми все зробили і рівень цього.

Зараз вони напрацьовують собі репутацію. Скажу відверто, що не всі пущанці були в захваті від їхньої появи, але так завжди, коли ти робиш якийсь проєкт, то половина людей за, а половина — проти. Я впевнений, що за кілька років вони інтегруються, і залишиться лише назва Маріупольський ліцей, а будуть вчитися вже оболонці. Вони будуть задоволені і якістю освіти, і рівнем матеріально-технічного забезпечення.

Зараз все на старті. Вони фактично розпочинають з нуля. Деякі дітки з Маріуполя до них перейшли, але їх недостатньо, щоб наповнити це все сенсом.

— А зараз там навчаються переселенці чи оболонці також?

— І ті, і ті. Там досить цікаве географічне розташування, бо поряд є і Буча, і Ірпінь. Діткам доїзд з Бучі до Маріупольського ліцею займає приблизно 15 хвилин на машині.

— Там навчання проводиться з 1 по 11 клас?

— Так.

— Скільки приблизно дітей там зараз навчаються? І скільки всього він може вмістити?

— Зараз навчається 280 дітей. З них 40 очно, 10 на пансіоні (проживають в ліцеї), решта — дистанційно, та за кордоном, у 28 країнах світу.

ВІЙСЬКОВІ ТРЕНУВАННЯ ДЛЯ ЦИВІЛЬНИХ І ДОПОМОГА АРМІЇ

— Розкажіть, як ви готуєте населення до національного спротиву?

— Дуже важливий напрямок. Ми йому приділяємо велику увагу. На сьогодні є кілька напрямків, як воно може розвиватися. У нас є добровольче формування територіальної громади №42 «Легіон Оболонь», який підпорядкований 112 бригаді територіальної оборони міста Києва. В координації з ними ми ще з березня минулого року розпочали підготовку населення. Була і домедична допомога, тактична медицина, поводження з вибухівкою, підготовка до війни і так далі. Прийшла велика кількість людей, декілька тисяч.

Після того Київська військова і міська адміністрації на це звернули увагу. На сьогодні в межах Департаменту муніципальної безпеки є програма з цього приводу. Вона буде затверджена єдина. Ми будемо максимально популяризувати цей напрямок, залучати людей, залучати туди фінансування небюджетне, бо в бюджеті сюди нічого не закладено.

У нас вже є полігон, який дозволяє тренуватися, але без стрільби. Є інтерактивний тир. Є домовленості зі стрільбищами, коли можна виїжджати стріляти, і вони дають патрони, інструкторів. Є вимоги до інструкторів. Це ветерани, люди, які мають відповідне звання, вислугу років, які справді зможуть дати іншим знання. На сьогодні все проходить безкоштовно, але найближчим часом ці люди будуть працевлаштовані в межах Департаменту муніципальної безпеки.

Напрямок суперважливий. Думаю, багато років ще буде актуальний. Після того, як ви проходите ці навчання, то отримуєте сертифікат добровольця територіальної оборони. Він буде мати якийсь мотивувальний для людей елемент.

Але в нас зараз це швидше спільнота друзів, які переживають за Оболонський район. Завжди, коли якийсь є виклик (чи то повінь, чи пожежа, уламки ракети), то ми всі один одного знаємо, збираємося і йдемо розв’язувати спільні проблеми. Це впливає на обороноздатність Оболонського району та міста Києва.

— Тренуватися може прийти будь-хто, незалежно від професії?

— Так. І жінки, і дівчата, і студенти, і люди похилого віку, і люди, які за станом здоров’я та віком не можуть бути мобілізовані, вони приходять і тренуються, знайомляться один з одним.

— Потім людина зобов’язана вступати до якихось лав?

— Ні, абсолютно не зобов’язана. Це непогана підготовка до можливої мобілізації, але вона ні до чого не зобов’язує. Людина може для себе зробити вибір.

Наприклад, коли створювався Київський стрілецький батальйон, то ми пропонували доєднатися в першу чергу тим, хто пройшов підготовку чи є в лавах добровольчого формування. Тому що логічно, що люди, які тренуються, вони більш готові до цього. Але це не означає автоматичну мобілізацію.

— Високий попит зараз на ці тренування?

— Він високий, але, оскільки воно на стадії реформування, то ми активну популяризацію приглушили. Зараз проведемо одну реформу (це питання одного-двох тижнів) і запустимо знову на повну потужність.

— Як людині записатися на тренування? Як вас знайти та подати заявку?

— Ми коли розпочинали набір, то робили оголошення у себе на фейсбуці. У мене велике охоплення, тому інформація швидко розліталася і по сторінках, і по різних групах.

До того ж наше ДФГТ (Добровольче формування територіальної громади — ред.) відкрите для людей. Всі знають, де воно знаходиться. Всі знають номери, за якими звертатися. Знають, що ми цим займаємося. Люди пишуть нам і діляться контактами з іншими.

— Зараз також можна прийти?

— Так, зараз набираються групи.

— Скільки приблизно триває навчання?

— Декілька місяців. Але воно у вихідні, не кожен день. Буде затверджена програма. Я думаю, що вона буде двомісячна.

— Це навчання безкоштовне чи платне?

— Безкоштовне.

— Як ви допомагаєте військовим?

— Ми намагаємося максимально залучати до цього напрямку і місцевий бізнес, і активних мешканців, і наших співробітників. Все це, звичайно, на добровільних засадах. Кількість коштів, акумульованих нами, вираховується десятками мільйонів гривень.

Останній проєкт цікавий. Ми робили збір на дрони для підрозділу Нацгвардії легіону «Свобода». Це один з найпотужніших підрозділів всієї нашої славетної армії. Вони свого часу захищали Оболонь. Зараз вони всюди, де важко. Це і Бахмут, і Сєверодонецьк, і де вони тільки не були.

Його очолює киянин Петро Кузик. Він виходець з партії «Свобода». Але на момент війни вони призупинили політичну діяльність.

Що б ви розуміли, директори шкіл провели благодійний ярмарок і зібрали на потреби військових майже півтора мільйона гривень, це дуже багато. Ми також проводили благодійні аукціони, але кожного разу збирати кошти все складніше. Першого разу ми зібрали чотири мільйони. На останньому аукціоні ледь-ледь один мільйон назбирали. Ми зрозуміли, що кияни трохи втомилися, тому зараз шукаємо якісь нестандартні підходи.

І ще важливий у нас принцип: ми не допомагаємо кожному, хто мені дзвонить. У нас є три-чотири підрозділи, яких ми знаємо, з якими ми дружимо та індивідуально закриваємо їхні запити. Це наш оболонський 244 батальйон. Ще у нас на Оболоні був дуже сильний «Азов» свого часу, тому ми з ними теж дуже дружимо. Це частина полку «Азов», які теж воюють у найгарячіших точках. Вони звертаються до нас, ми їм і автівки, і дрони передаємо. Ми знаємо командирів, не сумніваємося в їхньої доброчесності.

Якщо розпилитися на всіх і дати кожному по гривні, буде не дуже ефективно. Тому допомагаємо точково.

СТРАТЕГІЧНИЙ РОЗВИТОК РАЙОНУ

— Розкажіть про ваш стратегічний погляд на розвиток району.

— По перше, для нас є кілька показників результативності нашої роботи. Це кількість залучених ресурсів на район, тому що завжди будь-який бюджет району — це результат певного політичного компромісу та ефективності освоєння коштів. Ми намагаємося бути і в тому, і в іншому максимально ефективні.

Тому бюджет у нас цього року дуже хороший, за що подяка і депутатам, і Київській міській адміністрації. Якщо чесно, думаю, що цьогоріч у нас найбільший бюджет за всю історію існування Оболонського району.

По-друге — ми намагаємося максимально працювати як з українськими, так і з міжнародними донорами. Все, що можна зробити за небюджетні кошти, ми намагаємося робити за небюджетні кошти.

По-третє, максимальна відкритість до людей. Ми постійно з ними комунікуємо. У нас багато новацій щодо відкритості та комунікацій з людьми, яких немає не те що ні в кого в місті, а й, мабуть, по Україні мало. Ми не сидимо і не чекаємо, що до нас хтось звернеться, а виступаємо ініціаторами самі.

Якщо немає коштів, то ми пояснюємо, чому немає коштів. Буває, обурюються: «Ось тут ями, ось тут ще щось не так зверніть увагу». Я поясню, що тут питання не в моїй увазі, тут питання в наявності ресурсів.

Якщо до вас прийде син і скаже: «Мама, купи мені Мерседес», а ви не купите, то це не означає, що ви погана мама. Це означає, що у вас немає ресурсів. Якщо я щось нездатний зробити, то це не означає, що я поганий голова, це означає, що на це просто немає ресурсів зараз.

— Які ще новації ви запровадили або плануєте запровадити?

— З новацій — це система зворотного зв’язку зі мною, яку максимально поширюю серед людей. Це сотні звернень, які опрацьовуються на офіційному рівні. Людина може оформити запит і ми його беремо в роботу. Не треба писати ніякі папірці. Я перевіряю ці запити. Більшість ми намагаємося виконати, навіть якщо вони не стосуються безпосередньо наших повноважень. Якщо десь треба координувати роботу правоохоронних органів чи ще когось, то намагаємося бути ефективними.

Також ми змінили підхід прямої лінії з головою. Взяли приклад міста по типу лінії 1551. Люди можуть дзвонити та звертатися. Це поки експериментальний формат, але кожного разу допрацьовуємо його все більше і більше. Розвиваємо максимально напрямки комунікації з людьми та пояснюємо їм, в чому їх права та обов’язки, де їх відповідальність.

Так ми збираємо біля себе всіх активних оболонців: директорів ОСББ, директорів шкіл, які мають бажання робити свою територію кращою і так далі. Намагаємося їм допомагати.

— Чи багато таких звернень, і з якими питаннями до вас звертаються?

Звернень дуже багато, їх сотні. Думаю, що з моменту роботи ми вже близько тисячі опрацювали. Звертаються з різними питаннями. Іноді — прохання банально допомогти з гуманітарною допомогою, і ми це намагаємося закривати. Є питання щодо благоустрою території. Якщо запит в межах розумного, на який ми швидко здатні реагувати (дати чорнозем посадити квітки, дерева, поставити лавочки й так далі), то ми намагаємося його закривати.

Бувають питання, пов’язані з якимись стратегічними історіями. Наприклад, батьківський колектив звертається, що певна школа має недопрацювання. Ми пояснюємо, що є в бюджеті і що можемо зробити. Робимо з ними план і вони бачать зміни.

Буває, що люди приходять і кажуть: нам треба зробити те і те. А ми вже і самі включили ці роботи в план. Якщо ж не включили, то ми пояснюємо, що ви не проявили активність. Я ж не можу знати усі проблеми усіх людей. Коли ми отримуємо інформацію про них, то закладаємо їх в подальшу роботу.

Вечірній Київ