Що таке Січневе повстання, яке відбулося у січні 1863 року?

22 січня виповнилося 160 років від початку Січневого повстання. Антиімперське повстання, що розпочалось у січні 1863 року, стало масштабним збройним виступом народів колишньої Речі Посполитої проти російського самодержавства.

Січневе повстання проходило під гаслом «За нашу і вашу свободу» і є спільним історичним досвідом польського, литовського, білоруського та українського народів. Воно дало поштовх піднесенню національних рухів поневолених народів Російської імперії. А також пришвидшило процеси просвітництва та національного самоусвідомлення.

Після трьох поділів Речі Посполитої наприкінці XVIII століття значна частина польського народу й територій опинились у складі Російської імперії. Польські патріоти не полишали спроб національно-визвольної боротьби. Зокрема, відбувались повстання під проводом Тадеуша Костюшка 1794 року та Листопадове повстання 1830–1831 років. У 1860-х польські патріотичні сили утворили дві опозиційні до імперської влади фракції – «білу» та «червону». Останні, натхненні перемогами військ Джузеппе Гарібальді, що призвели до утворення Королівства Італія, підтримували ідею національного збройного повстання проти російського імперіалізму та відновлення Речі Посполитої в кордонах до трьох поділів у XVIII столітті.

Одним із безпосередніх учасників та керівників Січневого повстання був визначний поет та публіцист Кастусь Калиновський, який є ключовою фігурою у боротьбі за власну незалежність для білоруського народу. Сьогодні полк білоруських добровольців, які воюють пліч-о-пліч із Силами оборони України проти російського агресора, названий на честь Калиновського.

Про перебіг повстання

У червні 1862 року «червона» фракція польської опозиції сформувала Центральний національний комітет. Провідну роль у ньому відіграв Ярослав Домбровський. Саме ця організація стала ядром майбутнього повстання.

Після закриття царським режимом університетів у Варшаві та Вільно центром для польської інтелігенції, а відтак і національно-визвольної боротьби став Київ. Польська патріотична інтелігенція гуртувалася навколо Університету Святого Володимира (нині – Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Також в університеті гуртувались і представники українського національно-визвольного руху. Саме в університетських стінах відбулось переплетіння цих груп.

Почати повстання планували навесні 1863 року, однак дострокове проголошення рекрутського набору змусило організаторів розпочати повстання 22 січня (10-го за старим стилем) 1863 року.

Від імені Центрального національного комітету було поширено польською, російською, українською та литовською мовами «Маніфест до польського народу» і декрети про скасування панщини та проголошення селян власниками своїх наділів із наступною компенсацією поміщикам за втрачені землі. Відповідно до програми ЦНК метою боротьби мали бути «Сполучені Польща, Литва і Русь, без жодної гегемонії будь-якої з цих трьох націй», із застереженням, що «литвинам і русинам надається цілковита свобода залишатись із Польщею, або ж розпоряджатися собою за власною волею». 

Наймасштабніше повстання розрослося влітку 1863 року, коли численні партизанські загони поляків, литвинів, українців нападали на російські гарнізони й колони, атакували містечка. Через ряди повстанських загонів пройшло майже 200 тисяч учасників, відбулося 1,2 тисячі збройних сутичок.

Чималу підтримку польський патріотичний рух отримав від організації «Земля і воля», діячі якого зверталися до російських солдатів із прокламаціями, в яких містився заклик припинити воєнні дії проти повстанців та долучитися до їхньої боротьби. Очільником військової організації «Землі і волі» був Андрій Потебня, російський офіцер-українець, який добровільно перейшов на бік польських повстанців і загинув під час військових сутичок із царськими військами.

«За нашу і вашу свободу!»

Таким було гасло Січневого повстання на Київщині та в Києві. Підтримане демократичними силами — і польськими, й українськими, — воно продемонструвало спроможність двох народів згуртуватися навколо демократичних цінностей свободи, парламентаризму, приватної власності й загального блага.

На жаль, вже до червня 1864 року російські війська під командуванням генерал-губернатора Північно-Західного краю Михайла Муравйова та намісника Царства Польського Федора Берга розгромили повстанські сили та жорстоко придушили повстання. За цю жорстокість Муравйова у Польщі прозвали Людоїдом та Вішальником. 

Після поразки повстання тисячі його учасників царський режим увʼязнив у Косому Капонірі, одному з укріплень Київської фортеці, що стала тюрмою для політичних вʼязнів. Біля стін Косого Капоніра стратили кількох повстанців, зокрема поляків Адама Зелінського, Владислава Тадеуша Раковського, Платона Крижанівського, Ромуальда Ольшанського та Адама Дружбацького.

Попри поразку, Січневе повстання вплинуло на хід європейської історії. Воно сприяло піднесенню патріотичного духу серед народів Російської імперії та інших народів, що перебували у складі великих держав і відчували свої права утисненими. Також в останній третині ХІХ століття, зокрема серед слов'янських та балтійських народів зросло прагнення до чіткого визначення власної національної ідентичності, посилилась зацікавленість та популяризація власних мови, культури, історії.

В музеї «Київська фортеця» створена тематична експозиція про Січневе повстання та за сприяння польських партнерів встановлено пам’ятний хрест на вшанування його учасників.

uinp.gov.ua