Голова Оболонської райдержадміністрації Кирило Фесик дав інтерв'ю газеті "Вечірній Київ"

Оболонський район під час рашистської навали на Київ став одним із трьох із найнебезпечніших в столиці — ворог підійшов практично впритул, а територія та приміщення зазнавали регулярних обстрілів. Зараз життя мешканців Оболоні практично увійшло у звичну колію — це видно і по тих запитаннях, які порушують люди у зверненнях до керівника району.

Кирило Фесик

У 34 ШКОЛАХ РАЙОНУ РЕМОНТУЮТЬ УКРИТТЯ

— Що ж нині відбувається з бюджетами, їх наповнюваністю? Чи відновив бізнес та підприємства свою роботу?

— В районі нині вже 70 відсотків підприємств відновили роботу. Нагадаю, що у районів столиці немає власних бюджетів, і місто доводить нам обсяги фінансування. Крім того, діє постанова Кабінету міністрів № 590, яка регулює, які види робіт оплачуються під час воєнного стану.

Поясню для мешканців: нині діють три пріоритети у фінансуванні. Перш за все здійснюються військові видатки, фінансуються відновлення об’єктів після обстрілів, підготовка до опалювального сезону, ремонт укриттів й ще декілька видів робіт. Все інше може бути профінансовано, якщо залишаться кошти. Але зрозуміло, що їх практично не залишається.

Весь наш бюджет, що був закладений на капремонт шкільних та дошкільних закладів, направлений на відновлення після обстрілів. А також практично всі кошти, які передбачалися на різні статті видатків, були перенаправлені на ремонт бомбосховищ та укриттів. Крім того, ремонтуємо електрощитові, адже є відповідна потреба, щоб максимально підготуватися до настання холодів. Аналогічна ситуація та пріоритети в усіх районах столиці: або підготовка до зими, або ремонт бомбосховищ, або ремонт після обстрілів.

— Який стан укриттів на Оболоні й у школах зокрема?

— Укриття є, вони, звичайно, в такому собі стані, адже ніхто заздалегідь туди ресурси не вкладав. Я не думаю, що якби хтось минулого року прийшов й сказав давайте 200 мільйонів вкладемо в підвали, то це було б сильно популярне рішення. Це така історія, до якої важко підготуватися, а проблема — системна, й немає країни, окрім Ізраїлю, в яких укриття в гарному стані.

На сьогодні в усіх школах Оболонського району проводяться поточні ремонти укриттів за єдиним стандартом. Він передбачає наявність санвузлів, другого виходу, вентиляції, має бути витриманий й побутовий стандарт. До кінця року укриття у 34 школах будуть завершені. А в решті — немає практичної можливості їх побудувати.

Всі наші укриття пройшли комісійне обстеження ДСНС. По завершенню ремонтних робіт, комісія перевірить їх стан ще раз й дасть дозвіл виводити дітей у школи.

— Місто з весни готується до опалювального сезону. Чи готовий район нині?

— Готовий, за винятком трьох будинків, по яких були ракетні удари. Серед них, Богатирська 20. Думаю, що зима буде важка, але не така критична, як дехто думає. Ми підписуємо Акти готовності будинків до опалювального сезону, ведемо стандартну роботу по підготовці до зими. Провели перевірки електрощитових, заступник голови КМДА Петро Пантелеєв здійснив ревізію, я теж без попереджень виїжджаю й контролюю стан справ.

Оболонський район спеціально направив 25 мільйонів гривень на капітальний ремонт електрощитових у будинках. Це значні ресурси. Розуміємо, що буде велике навантаження на електромережі взимку. У Пущі-Водиці, яка територіально належить Оболонському району, багатоповерхівки, що знаходяться під юрисдикцією району, готові приймати тепло, а з приватними — окрема історія. Ті, що не постраждали від обстрілів — готові, по решті є питання.

У Пущі також почали лагодити дороги в межах наявних ресурсів завдяки першому заступнику голови КМДА Миколі Поворознику й Департаменту транспортної інфраструктури які відгукнулися на наші прохання, адже Пуща дуже сильно постраждала від обстрілів. Дороги там жахливі, а люди не дуже веселі…

— А як щодо будинку на Богатирській, 20?

— Днями там відбулася виїзна нарада. Спілкувалися з мешканцями та директором КП «Житлоінвестбуд», яке виступає замовником робіт. Процес ремонту триває. От-от споруду мають повністю засклити, утеплюється фасад. До початку опалювального сезону маємо завершити, а якщо буде якась затримка, то мінімальна.

 

 

Нині у нас активна комунікація з тимчасово переміщеними особами, кількість яких збільшується. Намагаємося допомогти їм створювати міні-хаби, щоб там приймати людей, скоординувати в незнайомому місті, допомогти.

Для цих хабів намагаємося знаходити гуманітарну допомогу. Але це здебільшого моя робота як громадянина, волонтера, а не голови РДА. Управління соціального захисту району потужно працює з переселенцями за основними напрямками й координує їхні дії з перших днів війни.

ОБОЛОНЬ БУЛА ГОЛОВНОЮ ТОЧКОЮ ВХОДУ ВОРОГА У СТОЛИЦЮ

— Як район діяв у перші дні російського масованого нападу?

— Внутрішнє відчуття, що це трапиться було у всіх нас. Коли це сталося на світанку 24 лютого, хвилювався за те, щоб вчасно доїхати на роботу, тому що ночував у Солом’янському районі в той день. Врізалися в пам’ять великі затори й черги на бензоколонках.

Але близько 7 ранку всі керівники Оболонського району були на місці. Ми намагалися зібрати об’єктивну інформацію про те, що відбувається, адже розповсюджувалося дуже багато дезінформації.

За тією інформацією, якою я володів, було зрозуміло, що Оболонь — це головна точка входу ворога у Київ. Ми в цей день почали вирішувати, де і як облаштовувати блокпости. Нам спочатку сказали, що відповідає за блокпости поліція, поліція заявила, що у них своє розуміння ситуації….

Районна влада швидко облаштувала секретну позицію, щоб працювати. Там, власне, ми й прожили 1,5 місяці — разом з усім керівним складом РДА, моїми заступниками, з якими розділили обов’язки. Я відповідав за оборонні й військові питання, а заступники — за гуманітарний штаб, за координацію районних служб, головлікар однієї з лікарень — за медицину.

На наступний день в районі лунала стрільба, а до нас приїхав заступник мера Андрій Крищенко разом з батальйоном «Легіон „Свобода“», який став на оборону Оболоні. За це їм велике спасибі. До слова, «Свобода» нині воює на сході і є дуже ефективним підрозділом.

На той момент концентрація сил оборони була дуже велика, підрозділів багато. Крім названих, ще був Ірпінський батальйон і частково — Святошинський. Всі були люті на ворога й дуже мотивовані. До нас ще відкомандирували спецпідрозділ поліції, на захист став наш оболонський батальйон тероборони.

Пам’ятаю, як разом з працівниками військкомату об’їхали абсолютно весь район та прокомунікували з усіма силами оборони, адже їх було багато — на Оболонь ще відступив Вишгородський батальйон тероборони й знаходився тут. Це дуже сильний підрозділ.

А наша команда перші два тижні займалася облаштовуванням блокпостів.

ВОЛОНТЕРСЬКІ КОШТИ НА ОБОРОНУ НІХТО НЕ РАХУВАВ

— Звідки бралися ресурси?

— 99 відсотків коштів — волонтерські. Ми обдзвонювали людей, Аннабелла Моріна з Костею Богатовим (депутат Київради), Жадобіним Віталієм (директором державного підприємства Укрспирт) та Райковим Ігорем (СЕО девелоперської компанії «Спільнота», який прямо зараз приймає участь в бойових діях в якості добровольця), дуже допомагали й створили окрему групу людей, що займалися фортифікаційними спорудами.

Костянти Богатов, Ігор Райков, Віталій Жадобін, Аннабелла Моріна у березні займалися фортифікацією

В ній працювали декілька моїх хороших друзів. Зараз багато з них на фронті. Ми ще переформатували благодійний фонд, який створювався для допомоги соціально незахищеним оболонцям, під потреби оборони й допомогу армії.

До слова, всі, хто міг, й депутати також, скидали туди гроші. На них закупали турнікети, бронежилети й все необхідне. Офіційно через нього пройшло під 20 мільйонів гривень — все використано. Ми й до сьогодні допомагаємо тим батальйонам, що захищали Оболонь, а вони давно вже на сході.

Тоді не рахували волонтерських ресурсів й допомагали всі, хто чим міг: завозили, облаштовували, налагодили годування військових та мешканців району. Допомагали нам багато волонтерів, малий та середній бізнес Оболоні.

Наприкінці першого тижня війни у нас з’явилося потужне професійне керівництво оборони сектору, адже столиця поділена на сектори. В наш сектор входять — Оболонский, Подільський, Шевченківський райони. Була також координація з міською владою, велику роль відіграв Андрій Крищенко.

А от на другий день війни я дуже переживав, що ми не встигли все зробити, особливо блокпости й, таким чином, людей наражаємо на небезпеку. Я тоді не знав, що це титанічна робота.

Лягали спати у нашому штабі з постійною думкою, що вночі буде вторгнення у Київ. І кожен вечір мене хвилювало, що зробили замало, хоча робочий день тривав щонайменше 12 годин без вихідних.

Я був на всіх локаціях, куди прилітали ворожі снаряди, а їх було набагато більше, ніж писали в ЗМІ. Нині у мене весь телефон в цих фотографіях.

Закарбувався у пам’яті випадок, коли після прильоту ракети на одну з локацій, туди потім прилетіли і дрони, що скидали бомби зі шрапнеллю та було поранено одного із заступників начальника Оболонського РУ ГУ МВС України в м.Києві.

— Коли було створене ваше відоме добровольче формування територіальної громади (ДФТГ) «Легіон Оболонь»?

— Де-юре воно було створено пізніше, адже механізм їх формування у державі не відразу був запущений. Проте самоорганізація людей була неймовірною.

Наприклад, з нинішнім командиром нашого ДФТГ Ярославом Дребуном ми познайомилися 25 лютого. Він колишній співробітник СБУ, офіцер, був прикомандирований до 129 батальйону і дуже допомагав — організовував навколо себе людей.

Через місяць було прийнято рішення про ДФТГ. Згідно закону «Про національний супротив» — це третя ланка оборони України. Головні ланки — ЗСУ, ТрО.

ДФТГ прикомандировані до відповідного батальйону ТрО на місцевості. Вони можуть отримувати бойові завдання й зброю.

На сьогодні на Оболоні діють підрозділи — «Легіон Оболонь» й невеликий підрозділ «Оболонь 1». Але вони теж активні, сформувалися на третій тиждень широкомасштабної агресії, прийшли до мене з питанням про реєстрацію.

У Пущи-Водиці діє підрозділ Гостомельського ДФТГ, але

з ним тримали постійний зв’язок, допомагали з евакуацією мешканців селища, направляли гуманітарну допомогу. Вони дуже боєздатні й допомагали 72 бригаді.

ЗАПАС КУРЕЙ В МОРОЗИЛЬНИКАХ ДОСІ ЗБЕРІГАЄТЬСЯ

— Як в найскрутніші місяці забезпечували район продуктами харчування, медикаментами, як «запускали» аптеки?

— Силами волонтерів годували військових та мешканців й проводили накопичення ресурсів, які потім роздавали по тих локаціях, де були мешканці. В адміністрації ми визначили відповідальних за напрямки й через Фейсбук постійно викладали їх контакти, щоб люди могли звернутися по допомогу. Намагалися координувати закупівлі для військових, і щоб люди знаходилися в укриттях, яких було не так багато.

В районі паралельно діяли два гуманітарні штаби — районний та міський. Здебільшого ми розраховували на районний гумштаб, ми виступали координаторами, кожен в межах своїх можливостей допомагав. Нам постійно надходили пропозиції про допомогу. Працювали всі співробітники РДА, які тут були — розносили, приймали. В нас було вісім локацій, де акумулювалися ресурси й роздавалася їжа.

На одному етапі, коли розглядалася можливість оточення Києва, ми готувалися до облоги. Тоді всі створювали стратегічні резерви по районах й міський штаб також готувався до блокади.

Мій хороший друг вислав нам величезну партію курятини. Вона до сьогодні лежить у морозильниках. В ті дні використали для харчування військових 6 тон, а 14 тон ще зберігаємо й скоро її відправимо на потреби наших воїнів ЗСУ.

«Вечірній Київ»