Правова система України знаходиться в стадії фундаментального реформування системи протидії корупції, що має знизити її рівень до безпечного. Антикорупційне законодавство визначає правові та організаційні засади функціонування системи протидії корупції, окреслює комплекс заходів по боротьбі з корупцією та містить норми відповідальності винних осіб.

Високий рівень терплячості населення, що інколи, складається враження усілякої її підтримки,її стародавні витоки, поширеність та заглиблення в усі сфери життя суспільства, у поєднанніз неймовірноюруйнівною силою, дають можливість, без перебільшень, визнатикорупціюсвоєріднимсоціально-правовим феноменом, що навіть на етапі формулювання визначення даного явища вже виникають певні складнощі.

Корупція, як явище асоціальне та деструктивне цікавить не тільки правову науку, даний феномен також зацікавив представників науки інших галузей людських знань, зокрема філософії, соціології, теорії управління, економіки та інших. В результаті, існує безліч різних визначень корупції, що відрізняються залежно від сфери дослідження та поставлених задач.

Поняття корупції нормативнобуло закріплено в Законі України «Про боротьбу з корупцією» від 05.10.1995№ 356/95-ВР, що втратив чинність, згідно якого, під корупцією визначалась діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

З того часу дефініція норми значною мірою була переосмислена та допрацьована і знайшла своє закріплення в Законі України «Про засади запобігання та протидії корупції» від 07.04.2011№ 3206-VI.

Чинний ЗаконУкраїни «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 №1700-VI, фактично містить дефініцію аналогічну попередньомуЗакону України «Про засади запобігання та протидії корупції» та містить таке визначення:корупція –використання особою, наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей.

Маючи доволі потужний вміст, та значно розширивши межі застосування правових норм, даний закон все ж таки залишає поза увагою значний обсяг суспільних відносин та сфер застосування, а термін «корупція» визначено лише для потреб Закону України «Про запобігання корупції». Окремою уваги заслуговує проблематика визначення суб’єктів на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції».

Аналогічний підхід ми також спостерігаємо в інших нормативно-правових актах. Так,КУпАП містить лише перелік складів правопорушень, за які настає адміністративна відповідальність, оминаючи увагою сам термін «корупція» та оперує поняттям «адміністративні правопорушення пов’язані з корупцією». Кримінальний кодекс України також не визначає дане поняття, а ряд суспільно-небезпечних діянь, які мають ознаки корупції, кваліфікуються як такі, за вчинення якихпередбачено кримінальну відповідальність та визначені терміном «корупційний злочин».

Звертаючись до закордонного досвіду з цього питання, ми спостерігаємо аналогічну ситуацію, визначення або відсутнє або значно звужене, виписане саме під конкретну мету та сферу застосування.

Зрозуміло, що така практика не є випадковою і це не наслідок відсутності розуміння питання, адже очевидно, що виробити універсальнийпідхід,щодасть можливість охопити всю багатогранність цього явища навряд здається можливим.

Корупція впливає на безліч соціальних факторів, являє собою протиправну поведінку абсолютно різних за своїм становищем суб’єктів в різних сферах життя суспільства, кваліфікується від злочину до порушення ділових звичаїв, існує як в приватному так і в державному секторі, сприймається як форма соціальних відносин тавикликана причинами як об’єктивного так і суб’єктивного характеру.

Підводячи підсумок, варто вказати, що відсутність визначенняєдиного для всіх сфер суспільного життя не створює системну проблему, втім наповненняіснуючоїдефініціївсіма притаманними їй ознаками, значно розширить межі предмету та дасть можливість зорієнтуватись у сфері застосування нормативно-правових норм.

Співробітник Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

Лазько О.М.