На сьогодні булінг перетворився на доволі поширене явище, за яким стоїть ціла низка соціальних, психологічних та педагогічних проблем.

Булінг – це не просто бешкет та пустощі. Це особлива форма стосунків, яка ґрунтується на дискримінації, насильстві та агресії. Переслідування, знущання, погрози он-лайн, образи – все це негативно впливає на школяра та його успіхи в навчанні.

Найчастіше цькування ініціюють надміру агресивні діти, які люблять домінувати, тобто бути «головними». Їх не турбують почуття і переживання інших людей, вони прагнуть бути в центрі уваги, контролювати все навколо. Принижуючи інших, вони підвищують власну значущість. Нерідко це відбувається через глибокі психологічні комплекси кривдників. Можливо, вони самі переживали приниження або копіюють ті агресивні й образливі моделі поведінки, які є в їхніх сім'ях. На жаль, інколи зустрічається цькування і з боку вчителів.

Зазвичай об'єктом знущань (жертвою) булінгу вибирають тих, у кого є дещо відмінне від однолітків. Відмінність може бути будь-якою: особливості зовнішності; манера спілкування, поведінки; незвичайне захоплення; соціальний статус, національність, релігійна належність.

Людину, яку вибрали жертвою і яка не може постояти за себе, намагаються принизити, залякати, ізолювати від інших різними способами. Найпоширенішими формами булінгу є словесні, фізичні, соціальні й електронні знущання, які часто поєднуються для більш сильного впливу.

До словесних знущань відносяться: принизливі обзивання, глузування, жорстока критика, висміювання та ін. На жаль, кривдник часто залишається непоміченим і непокараним, однак образи безслідно не зникають для «об’єкта» приниження.

Фізичне насильство найбільш помітне, однак становить менше третини випадків булінгу (нанесення ударів, штовхання, підніжки, пошкодження або крадіжка особистих речей жертви та ін.).

Найскладніше зовні помітити соціальне знущання — систематичне приниження почуття гідності потерпілого через ігнорування, ізоляцію, уникання, виключення.

Нині набирає обертів кібербулінг. Це приниження за допомогою мобільних телефонів, інтернету. Діти реєструються в соціальних мережах, створюють сайти, де можуть вільно спілкуватися, ображаючи інших, поширювати плітки, особисті фотографії або зроблені в роздягальнях чи вбиральнях.

Дорослим потрібно бути уважнішими до поведінки дітей. Діти, які страждають від булінгу, можуть не хотіти йти до школи, вигадуючи хворобу. Вони не беруть участь у спільній класній діяльності, соціальних заходах. Часто у дитини змінюється поведінка: вона усамітнюється, поводить себе незвичайно. Дитина починає губити гроші або речі, приходить додому у порваному одязі чи з поламаними речами. Може почати говорити про те, що кине школу, пропускає заходи, в яких беруть участь інші учні. Відсутній контакт з однолітками: немає друзів, зідзвонювань, не ведеться переписка у соцмережах, похід до школи і повернення звідти наодинці, немає у кого запитати домашнє завдання. Обмальовані руки або специфічні малюнки на полях у зошиті. Бажання іти до школи іншою дорогою, аніж та, якою йдуть усі інші діти. Можуть бути присутні психосоматичні ознаки: часті хвороби, наприклад, ломота в тілі, болі в животі, вірусні інфекції.

Ні в якому разі ця ситуація не повинна залишитись без уваги. Якщо дитина не вирішила її самостійно, потрібно звернутися до класного керівника, а в разі неспроможності владнати ситуацію, до завуча або директора школи. Найкраще написати і зареєструвати офіційну заяву, адже керівництво навчального закладу несе відповідальність за створення безпечного і комфортного середовища для кожної дитини.

Якщо вчителі та адміністрація не розв’язали цю проблему, не варто зволікати з написанням відповідної заяви до поліції.

Головний спеціаліст Управління

персоналу Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

Н. С. Стадник